Походный кондер

О чем мечтает мой желудок (голова, кстати, тоже) в то время, когда я выбираюсь на лодке из тростниковых плавневых зарослей, преодолеваю знойные степные просторы или толкаю велосипед по перевальному серпантину?
http://i.flamber.ru/files/st5/138307...41104309_g.jpg
Как полопаешь, так и потопаешь» — шутят туристы. Ремесло рыбака и охотника нередко тоже связано с преодолением больших пространств, которое порой не обходится без тяжелого физического труда. У «дорожного» человека особое отношение к еде. Путников, всех, кто много времени проводит на природе с удочкой или ружьем, занимается сбором грибов и ягод, отличает от завсегдатая ресторанов или любителя праздничных застолий прежде всего непритязательность, свобода от церемониальных застольных условностей. Лишь бы было приготовлено быстро, просто, сытно и с пользой для уставшего тела. И конечно, души.

Всем этим требованиям удовлетворяет котелок горячего варева, которое в народе называют «кондером». Еще это блюдо (в частности, в южных степных регионах) именуют «кулешом». Издревле он был главной едой косарей, рыбаков, чумаков, казаков, паломников и вообще странствующих людей. Где стал в чистом поле, там и стан. Где стан, там и кулеш. А где кулеш, там полноценный обед. Ведь кулеш — это одновременно и первое и второе блюдо.

Рецепт приготовления этой жидкой каши или густого супа (как кому нравится) самый простой. Самое, пожалуй, точное определение кондера — густая крупяная похлебка, потому как основной компонент блюда — крупа. Подойдет любая. Для походных условий лучше та, которая быстрее разваривается. Скажем, гречка или овсянка. Их даже можно не варить, а просто засыпать в кипяток. Потомятся немного и дойдут.

Во всяком случае, в бедственной ситуации (если, например, в пути застанет непогода и нет возможности долго поддерживать костер) желудок с благодарностью примет и такое варево. На литр воды полагается 1–3 горсти крупы. К ней — картофель. Можно его покрошить мелко, можно нарезать крупными дольками, можно даже в одном блюде соединить оба эти способа.

Консистенция кондера может быть самой различной. Главное, чтобы побольше, посытнее и погорячее. За один присест в конце трудового походного дня легко съедаешь (испытано на себе) больше литра такого варева.

Большую роль в кондере играет заправка. Традиционно это подсолнечное масло, поджаренный на сале лук, грибы, рыба, разнообразная зелень (в том числе и дикоросы). Я даже приспособился сдабривать густое крупяное варево кетчупом, тюбик которого последнее время для «пикантной» окраски любого блюда стал брать с собой в дорогу.

Можно ли насытиться запахом? А вкусом? Не знаю, однако во время пеших, велосипедных или водных путешествий я думаю (мечтаю!) о запахе и вкусе мяса. Его у меня, правда, нет. Но есть мясной порошок. В двухсотграммовом пластиковом флакончике. С ним в последнее время я не расстаюсь ни в походах, ни на рыбалке (это на случай, если улов будет бедноват).

Многие народы, кстати, и поныне используют высушенные на солнце и ветру мясо, рыбу. В Монголии я наблюдал, как кромсают на полосы, а потом вешают на жерди в юрте мясо только что зарезанного барашка. Запорожские казаки брали с собой в поход сушеную тарань, которую крошили в кулеш, североамериканские индейцы запасались пеммиканом — высушенным вместе с ягодами мясом.

Сейчас в продаже имеется множество сухих мясных смесей. Они и стали основой для моего походного мясного припаса. По желанию можно добавить туда измельченные сухие овощи, сушеную зелень. Смесь подходит для приготовления любого блюда.

Для вкуса и аппетитного аромата достаточно столовую ложку смеси развести в литре кипятка. На крайний случай сойдет и такой бульончик. Ну а для заправки кондера это идеальное средство. В дорожных припасах рыбака и охотника оно никак не помешает, всегда выручит, если вдруг не повезет с трофеем или задержит непогода.

Кондер — блюдо простое, однако существует множество технологических нюансов его приготовления у разных народов. Украинцы, например, «злываной» кашей или просто «злывухой» называли жидкий кулеш, из которого можно слить похлебку. Это питательное варево (его иногда заправляли отдельно) ласкает тепленькой жидкостью желудок прежде чем туда попадет густая смесь из каши и картошки.

«Кулешею» на Западной Украине называют мамалыгу (кое-где в галицких селах «куляша» — это густо заваренная пшеничная мука, посредине которой делали отверстие и лили туда свежее, только что сбитое масло). Похожие названия жидкой кашеобразной пищи есть и у поляков, и у румын, и у венгров. Белорусы называют «кулешом» густосваренную и заправленную жиром колотуху из ржаной муки.

Классическая заправка для кулеша на Украине (как, между прочим, и рыбацкой юшки) — пшено. Для наших предков пшено часто было вторым хлебом. А нередко и заменяло его. Из зерна — просо, из проса — пшено, из пшена — кулеш, из кулеша — сила, чтобы засеять поле новым зерном. По этому кругу и двигалась жизнь.

Выступая в поход, запорожские казаки перетирали пшено с салом. Крупа тогда не намокала, и ее можно было употреблять даже сырой. Из пшена казаки варили кашу-тетерю, которую заправляли жидким гречневым или ржаным тестом. Готовая еда имела густоту кулеша и серо-желтый рябоватый цвет, поэтому иногда и называлась «рябко».

Кондер — блюдо творческое. Кроме крупы и картофеля, в нем в качестве заправки может присутствовать любой продукт, который есть под рукой или удается быстро добыть. Каких только кондеров мне не довелось попробовать, чем только я их не заправлял… Взять хотя бы последнее велосипедное путешествие по европейским странам.

Такое впечатление (не только в Европе, где прилавки ломятся от самой разнообразной снеди, где на каждом шагу встречаются бары, ресторанчики, кафешки, бистро, таверны особенно), что поглощение пищи — это суперудовольствие человека, его главный культ, и разум дан человеку только для того, чтоб обставить застолье всевозможными ритуалами и культурными разностями.

Для меня же в еде важна прежде всего ее первичная сущность. Примитивно? Не знаю. Ведь я и добываю еду (а это и игра, и развлечение) и экспериментирую, придумывая, творя новые блюда, и мысли всяческие рождает голодный желудок.

Наматывая итальянские версты, родился в голове такой вот стишок: «Кручу педали по Италии, все толще ум и тоньше талия». Это о еде и мыслях о ней.

Мой дневной «едомный» распорядок прост, как всхлип младенца, прильнувшего к материнской груди. Утром, закусив яблочком или персиком с конфеткой-леденцом, часа два-три кручу педали, потом, расположившись за столиком придорожного бара, вливаю в себя полулитровую порцию кофе или чая. К ним — хлеб (сухарь, печенье), сыр, помидорина, луковица.

Второй перекус — по обстоятельствам, часто исходя из добытого во время дневного марафона. Однако, как правило, это та же кружка кипятка, в которой растворяю ложку мясного порошка. Для сытости в бульон добавляю овсянку, лук, зелень, помидоры, однажды попробовал покрошить туда кукурузную мякоть, сырой картофель — желудок этот импровизированный кондер принял с аппетитом и пользой.

Так как это походное блюдо впервые я опробовал в Словении, то и название придумалось как бы словенское — «гаряча мешанка». Часа через два, если позволяют обстоятельства, еще одно чаепитие. Вечером горячий ужин. Это традиционный кулеш.

Творя (а нередко это действительно выглядело как кулинарное творение) его, использовал для заправки все, что попадается на зуб. Тут и рыбка, которой одалживался у рыбаков, интересуясь способами ловли, и помидоры, и грибки, и инжир, и сухой растолченный миндаль, и даже персики.

Главное — соблюдение пропорций. Мой желудок в содружестве с головой сочетает в блюдах самые разнообразные компоненты (порой и традиционно несочитаемые), рождает удивительные походные рецепты, некоторые из которых можно, наверное, применить в обыденной жизни.

Не сомневаюсь, что алхимия родилась у походных казанов, а первыми алхимиками были первобытные люди, что колдовали над варевами, добавляя туда все, что удавалось добыть, смешивали все, что казалось им съедобным. Голод не тетка без мозгов и души, а творец новых блюд, искусный кулинар.

Воспоминание о застолье — это воспоминание о грустном или радостном событии, воспоминание о еде, блюдах — это воспоминание о состоянии тела и души. Перебирая в памяти рецепты своих походных кондеров в Европе, на берегу Енисея или в памирских горах, я как бы воскрешаю, пожалуй, самые счастливые мгновения жизни. И снова звучит волнующий, неудержимый зов дороги.
Взято тут

Я про кондиционер подумал, для палатки ))))

Цитата:

---

Сообщение от Maxwell

Я про кондиционер подумал, для палатки ))))

---

Такая же хрень))

Нам часто мама в детстве кулеш варила , на сале - пшено да картоха . Так вот у них (мои родичи 250/на троих) завтрак всегда состоит из супчика либо из кулешика ! Маме 84, встает в 5 и целый день возиться "по хозяйству"! Дай им Бог здоровья !!!

У меня тесть полюбляет готовить пшённую кашу на домашней курочке, называет ей Солдатской. Я её тоже уважаю, поэтому жена иногда готовит, картошечку измельчает блендером, когда она почти готова, а в конце добавляет яйцо.

Как- то не вяжется пшено с картошечкой ! Переспроси !:0123:

Нормально там всё вяжется))))

Kabansan, так там тогда не КАША ! А что-то типа супчика или того же кулеша ? Я сам часто на природе люблю готовить солдатскую кашу с Артека !! Вкуснятина, сытная !!

Ну да, супчик такой, но его тесть солдатской кашей называет))), на домашней курочке- ням-ням.

Сразу видно тесть не воевал !:0105:бывало кашку приготовлю дома и в термос ! А на привале , в мороз - как достану !! Пипец , миски вылизывают !!!

Куліш це класика похідної кухні,на просторі інтернету зустрів рецепт який сам теж готував,але все так було гарно написано ,що прийшлось його просто скопіювати.

Козацький куліш на багатті

http://smachni-recepti.pp.ua/wp-cont...gatt%D1%96.jpg

Куліш — поширене українське блюдо для пікніка. Виїжджаючи на природу, обов’язково прагнуть узяти з собою казанок і зварити справжню козацьку їжу — куліш. Скільки регіонів — стільки й рецептів цієї страви. Отже, козацький куліш — блюдо української кухні. Відкрийте словники — їх автори самі заплуталися. То кажуть, що куліш — це суп з пшона, то обзивають рідкісною кашею з салом. Як тут розібратися? А знаєте що? Краще не розбиратися. Куліш — він унікальний, особливий.

У всій літературі говорять, що куліш — козацьке блюдо, бо варили його козаки Запорізької Січі. Я тут відразу ремарку напишу для тих, хто любить у всьому розбиратися прискіпливо. Я навмисно і усвідомлено пишу слово «козак» з буквою О, тому як є чітка грань між «козаками» і «казаками». Ми зараз будемо говорити про українських козаків. Я сама бувала на острові Хортиця, на місці горезвісної Запорізької Січі. Так і бачу, як куліш вариться.
Більшість суперечок навколо кулішу ведеться саме через інгредієнти. Затяті прихильники автентичності кричать про те, що картопля — ні-ні! Мовляв, в 15 столітті, коли козаки варили свій куліш, картоплі у нас ще й не було. Діло хазяйське — можна і без картоплі (я через ці суперечки його і сфотографувати забула), але я завжди картоплю додаю. Про решту суперечок буду розповідь по мірі приготування. Починаємо!

http://smachni-recepti.pp.ua/wp-cont...nadobitsya.jpg

Для приготування козацького кулішу на багатті знадобиться:

Пшоно 1 склянка.
Сало свиняче 200 г
Цибуля ріпчаста 3 шт.
Морква 1 шт.
Зелень 2 Пуч.
Свинина м’якоть 200 г
Картопля 5-6 шт.
Вода проста 1,8 л
Сіль, суміш перців за смаком
Яйце куряче 3 шт.
Ми довго мріяли купити казанок. Хотіли і чавунний, і з керамічним покриттям усередині. У підсумку «хотілка» зламалася і купили перший, який побачили) І триногу купили, звичайно. Якщо Ви не раз готували в казанку, то далі текст не для Вас. Але для новачків розповім. Страви в казанку можна готувати на стаціонарному мангалі (якщо там передбачено спеціальне місце для казанка) або на тринозі. Є один нюанс — якщо Ви готуєте на тринозі, то спочатку спробуйте встановити її, повісьте порожній казанок. Навіщо? Для того, щоб подивитися відстань від багаття до казанка. Найчастіше (з досвіду) припадає вирити невелику ямку, в якій і розводити багаття. Готувати ми будемо на відкритому вогні (не на вугіллі, а прямо на вогні).

Ось у чому всі одностайні, так це в тому, що для кулішу потрібно сало! Правда, тут різниться принцип закладки сала. Часто пишуть про те, що на салі потрібно зробити окремо зажарку. Хм … Не сперечаюся. Але з інтерв’ю з Козачим отаманом я запам’ятала раз і назавжди — сало слід відправляти в казанок першим! З кількох причин.
По-перше, аромат! Ваш куліш (або його часто називають «польова каша») буде варитися не на воді! Ні!)

кулішу потрібно сало
http://smachni-recepti.pp.ua/wp-cont...96bno-salo.jpg

А по-друге, є хитрість. Якщо нарізати сало кубиками, кинути його в нагрітий казанок, добре витопити жир, додати нарізану цибулю, то потім куліш ніколи не пригорить! І так! При такому початку варіння ніколи куліш не пристає до дна.

Ще пару слів про сало. Воно може бути будь-яким — солоним або ще не солоним, дешевим або дорогим, товстим або тонким. Головне — смачним, свіжим і ароматним!

Отже, на салі обсмажуємо цибулю до прозорості та неяскравої рум’яності.

обсмажуємо цибулю до прозорості
http://smachni-recepti.pp.ua/wp-cont...rost%D1%96.jpg
Ще один предмет суперечок — м’ясо. Найчастіше в куліш додають тушонку. Тоді він вариться швидше — це перевага вибору саме цього м’ясного продукту. Козаки, ясна річ, клали в куліш або солонину, або свіже м’ясо, здобуте під час полювання. Насправді, на мій погляд, куліш можна варити з будь-яким м’ясом! І навіть зовсім без нього.
Я в цей раз взяла з собою на дачу небагато свинячий м’якоті, порізала її невеликими шматками (трохи крупніше, ніж на гуляш), і чоловік додав м’ясо до сала з цибулею, в казанок.
http://smachni-recepti.pp.ua/wp-cont...kim-myasom.jpg
куліш можна варити з будь-яким м'ясом
Тут треба сказати, що в основному, страви в казанку готують чоловіки. Так, якось у нас так прийнято. Їм і за багаттям простіше стежити, і заважати все величезною ложкою їм зручніше. Так, і апетит вони відмінно нагулюють, поки готують.
http://smachni-recepti.pp.ua/wp-cont...yu-kazanok.jpg

накрити кришкою казанок

Оскільки у нас є в складі м’ясо, то будемо чекати, поки воно буде напівготовим. Краще накрити кришкою казанок — нехай м’ясо тушкується. Я вважаю за краще не наливати воду на цьому етапі. Хвилин через 10 я додаю в казанок моркву (теж зовсім не обов’язковий інгредієнт кулішу).

Поки м’ясо доходить до потрібної кондиції, займемося важкою артилерією — пшоном і картоплею.
З картоплею все просто і зрозуміло — її потрібно очистити і нарізати кубиками. А ось пшоно потрібно ретельно промити. Причому, напевно, Ви знаєте, що перші кілька разів пшоно потрібно промивати гарячою водою, а потім можна і холодною. Пшоно вважається добре промитим, якщо Ви його мили не менш 7 разів.
http://smachni-recepti.pp.ua/wp-cont...no-promiti.jpg

пшоно потрібно ретельно промити

Ми підібралися до чергового спірного моменту. Вічна суперечка: що кидати в казанок першим — картоплю чи пшоно? Пам’ятаю, ми ще в шкільні роки, коли ходили в походи, сперечалися біля багаття з піною у рота)))) Розповім, чому так важливо все це. Справа в тому, що в кулішу повинна бути розварена картопля! Знаю, що деякі взагалі окремо варять картопельку, готують з неї пюре, а вже пюре додають до практично готового кулішу. Для мене дуже вже складно і незрозуміло))))) Я виключаю непотрібні маніпуляції і кидаю в казанок пшоно і картоплю ОДНОЧАСНО! Відразу солю блюдо, перчу і доливаю воду. Звичайно, «на око»)))) Але для Вас я заміряла, скільки у мене пішло води — 1,8 л. Як виявилося — в самий раз! вгадала! Якщо ні, то просто підливаємо воду в процесі приготування.
Тепер куліш можна знову накрити кришкою і готувати на слабкому вогні практично до готовності.

Повернуся трохи назад і скажу, що багато куліш готують не так, а як суп. Тобто спочатку наливають воду в казанок, чекають, коли вона закипить, кидають картоплю, потім пшоно, окремо приготовлену засмажку. Вибирайте свій шлях!
http://smachni-recepti.pp.ua/wp-cont...-krishkoyu.jpg

куліш можна знову накрити кришкою

Зелень для кулішу потрібно багато, не шкодуйте її. Беріть будь-яку зелень, яка Вам подобається. Козаки, до речі, додавали і чебрець, і черемшу, загалом, все, що знаходили. Я в цей раз «знайшла» кріп і петрушку — стандартний набір. Зелень нарізаємо.
І окремо в миску розбиваємо 3 сирих яйця, розколотивши їх, щоб за кілька хвилин до готовності ввести в куліш, неодмінно помішуючи його, — створюємо яєчне мереживо.

Зелень для кулішу потрібно багато
http://smachni-recepti.pp.ua/wp-cont...bno-bagato.jpg
Куліш готовий!
Правда, перед зняттям з вогню можна додати в нього чарочку горілки (як і в юшку) — ми цього разу не додавали.
А можна наситити куліш ароматом димку. Для цього попередньо підготовляєте невелике поліно фруктового дерева. Кидаєте його в багаття, трохи обвуглюватися, а потім … кидаєте в куліш, хоча б на 5 хвилин. Поліно дістаєте, тепер можна і зелень кидати, і яйця вкидаються в куліш. Ось така от хитрість.

Куліш готовий
http://smachni-recepti.pp.ua/wp-cont...sh-gotovij.jpg

Такий куліш потрібно їсти гарячим — прямо відразу! Він густий, ситний, наваристий, ароматний!! ДУЖЕ смачно!!
Мені дуже шкода, що я не змогла цей рецепт зняти апетитно, мабуть процес приготування, подібний з шаманством, нас захопив) А потім — голодні стражденні з мисками в руках.
Загалом, пригощайтесь нашим, українським кулішем!
Взято з відси
Приємного смаку!!!

Чёто жрать захотелось)))

Та да, кто такое на ночь глядя пишет!!!!)))) ни чего святого нет!!!)))))